Дитячі істерики, розкидані іграшки, відмова лягати вчасно спати чи їсти суп, невиконане домашнє завдання… Це лише частинка тригерів для батьківської нервової системи. І часто такі негативні емоції провокують батьків на крик та навіть ляпаси. Про те, як батьківський крик впливає на мозок малюка, чому треба вчитися виказувати свій гнів без агресії та як звести нанівець основні причини сварок з дитиною, читайте у матеріалі Коротко про.
Батьківська агресія провокує дитячу брехню
Усім батькам буває важко зі своїми дітьми. Інколи хочеться верещати, наче та тривожна сирена. Або схопитися за ремінь. Чи хоча б страшним голосом налякати бабаєм та бабою ягою. Зізнайтеся, було?
Більшість дорослих помилково вважають, що добитись слухняності від дітей можна лише криком. Але можуть і не здогадуватись, що, як стверджують вчені, батьківська агресія викликає негативні зміни в структурі мозку дитини. Спочатку непомітно.
– Найрідніша людина зривається на крик, і у дитини у цей момент різко злітає вверх рівень гормону стресу – кортизолу: м’язи напружуються, дитині стає жарко чи, навпаки, її морозить, малюк може відчувати нудоту, біль у якійсь частині тіла і т.д, – розповідає Коротко про дитячий психолог Тетяна Кісла. – Ті діти, на яких часто кричать батьки, мають проблеми з адекватною самооцінкою, з часом починають брехати, провокують конфлікти з однолітками. Також починаються проблеми з навчанням. Крик не вирішує проблему, а тільки посилює.
Звісно, старше покоління обов’язково скаже: «Нас виховували криком та ременем, і ми виросли нормальними людьми». Щодо останнього можна посперечатися, та суперечка – річ невдячна. Не треба повторювати помилок наших батьків та прабатьків. Поважайте свою дитину. І навчіться комунікувати з нею без крику. Яким чином? Ось кілька дієвих порад від психологів та з власного досвіду.
1. Відпочиньте
Так, найчастіше батьки, особливо мами, кричать тоді, коли втомлені. Після напруженого робочого дня чекає ще друга робоча зміна на кухні, а тут малюк знову розкидав «Лего» чи намалював на стіні квітку для мами. У цей момент, коли вже кортить кричати і тупати ногами, розверніться і вийдіть в іншу кімнату. А ще краще – на кухню. Зробіть собі чашку запашної кави чи чаю, посидьте у тиші кілька хвилин, глибоко дихайте і рахуйте вдихи-видихи. Усе це відволіче від негативних думок і поверне здатність тверезо мислити. Це банальні поради, але дієві. Негатив зникне, кричати перехочеться.
Та це, як то кажуть, «швидка допомога». Краще не доводити себе до стану мами-мегери. Приділяйте собі більше часу, дозволяйте відпочивати. Повірте, немитий посуд нікуди від вас не втече. Зате ваш малюк росте швидко.
2. Домовтеся з дитиною не кричати одне на одного
Саме так вчинила автор цих рядків. Домовилася зі своєю старшою донькою не кричати одна на одну. І, скажу вам, це діє. Тільки хочеться зірватися на крик, дитина нагадує: «Мамо, ти обіцяла не кричати!». Після цих слів емоції вгамовуються, напруження зникає, зате з’являється здатність пояснити (у мами) і слухати (в дитини).
Коли стосунки в сім’ї довірливі, то й кричати хочеться набагато рідше. Фото: inc.com/
3. Введіть правила
Ситуація: зранку поспішаєте в садок, а малюк ще хоче мультики подивитися. Чи узагалі лінується вставати з ліжка. Або ж замість того, щоб робити домашнє завдання, дитина хоче грати в ігри на телефоні. В результаті – крик та сварки.
Щоб уникнути такого напруження, краще заздалегідь ввести певні правила. Наприклад, звечора вкладайте та зранку піднімайте дитину на пів години раніше. Тоді матимете більше часу, аби усе встигнути. Щодо телефона та книги, то й тут допоможуть певні обмеження: 10 хвилин гри, 20 хвилин читання. Але заздалегідь обов’язково попередьте дитину про правила. І не забувайте контролювати їх дотримання.
4. Станьте дитиною
Дитинство швидкоплинне. Незчуєтеся, як ваш малюк вже закінчить школу. Легше ставтеся до дитячих витівок, аби через багато років не картати себе за крик та агресію до своєї дитини. Зрештою, майже усе можна виправити. Так, навіть якщо дитина нашкрябала на вашому автомобілі «Мама, тато, я люблю вас». За кілька сотень гривень напис легко відполірує майстер, а от батьківський крик навряд чи зітреться з дитячої пам’яті. Станьте трохи дитиною, погляньте на ту чи іншу ситуацію очима свого малюка.
5. Негативні емоції без агресії
Будьмо відверті: більшість з нас не вміє виказувати свій негатив без крику та образливих слів. Така бурхлива реакція руйнує стосунки з оточуючими і може призвести до великих проблем у житті. Ні в якому разі не треба придушувати свій негатив, це може призвести до великих проблем з ментальним здоров’ям. Але вчіться правильно висловлювати свій гнів.
– Негативні емоції – це також частина нашого життя, і треба навчитися давати з ними раду, – розповідає Коротко про психотерапевт Людмила Олійник. – Разом з дитиною вчіться висловлювати свої почуття, в тому числі й так звані негативні. Пояснюйте простими словами: «Я засмучена, тому що ти…» або «мені сумно, тому що…». Легко? Насправді навчитися говорити про свою злість без агресії досить складно тим людям, які звикли вибухати.
А ще напруження можна перетворити на жарт. Посміятися, вигукнути, що терпіння закінчується, заричати, наче тигр, проспівати про свій гнів, пострибати на одній нозі. Агресія одразу зникне.
Якщо все ж накричали на дитину, то обов’язково обійміть її, і разом обговоріть причини конфлікту. Фото: happiestbaby.com
Що робити, коли зірвалися на крик?
Помиляються усі. Накричали на малюка? Перш за все, попросіть у дитини вибачення. Після сварки, коли емоції вже вгамувалися, обов’язково обійміть дитину, разом обговоріть причини конфлікту. Розкажіть дитині про свої емоції, а вона нехай розкаже про свої. Коли стосунки в сім’ї довірливі, то й кричати хочеться набагато рідше.
ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ ЩО ДО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
Сьогодні навчання дітей відбувається у незвичних для нас умовах. Це виклик не тільки для дітей, сімей, а й для вчителів. У непрості часи війни діти так само переживають стрес і тривогу. Їх відчуття підсилені тим, що вони не завжди розуміють, що відбувається. Тому у нинішніх умовах ми повинні перемістити фокус уваги з академічних успіхів на підтримку і нормалізацію психічного стану учнів. Зараз це нормально. Ми всі можемо і повинні долучитись до цього в рамках викладання свого предмету.
- Демонстрація власного спокою та врівноваженості – це найбільш простий спосіб допомогти заспокоїтись нашим дітям.
- Дайте учням можливість висловитись: розповісти про свій настрій, розказати про свої справи. Коли людина називає (проговорює) свої емоції, у неї змінюється активність у відділах головного мозку і таким чином знижується тривожність.
- Дозвольте учням говорити про свій сум чи злість, але обов’язково спрямуйте їх увагу на маленькі перемоги, сильні сторони, гарні новини. У кожному дні можна знайти щось позитивне! Допоможіть учням побачити це, навчіть їх помічати це. У вашому арсеналі повинно бути багато тем для розмов, які зможуть переключити емоції дітей.
- Якщо вам відомо, що в одного з учнів відбулась жахлива травмуюча подія, не розпитуйте про це детально. Повторення деталей може викликати повторну травматизацію психіки. Також пам’ятайте, що якщо хтось ділиться страшними подіями в групі – це може сприяти травматизації інших слухачів. Якщо у дитини є потреба поділитись, за можливості, краще запропонувати їй поспілкуватись після уроку індивідуально, або спрямувати цю роботу на психолога.
Нинішня ситуація могла позначитись на поведінці учнів, на їх здатності засвоювати матеріал. Стрес міг вплинути на увагу, пам’ять, на здатність зосереджуватись. Дорослим треба взяти до уваги, що крім описаного, один з механізмів захисту психіки – це регрес. Тобто деякі діти можуть демонструвати поведінку, яка притаманна меншим за віком учням. До цього потрібно поставитись терпимо та з розумінням. Не можна докоряти дітям. Не зайвим буде нагадати вчителям про турботу про себе. Пам’ятайте: для того, щоб надавати допомогу іншим, необхідно відновлювати свій власний ресурс, задовольняти свої базові потреби. Подбайте про безпечне місце для себе, де ви зможете проводити уроки. Обговоріть з рідними порядок дій у разі, якщо оголошено тривогу під час того, як ви проводите урок. Розробіть свій алгоритм дій.
Поради вчителю як діяти під час онлайн-уроків, якщо вмикається сигнал «Повітряна тривога» – Демонструйте впевненість у своїх діях. Спокійно повідомте учням про сигнал. – Акцентуйте увагу учнів фразою «Ви йдете в безпечне місце, яке встановлене за правилами вашої сім’ї». – Зверніться до учнів «Натисніть кнопку «вийти з конференції» та на кнопку «виключення комп’ютера». – Повідомте «Після сигналу «Відбій тривоги» доєднайтесь до занять за розкладом». – Дочекайтесь, щоб усі учні, які є слухачами, вийшли з онлайн-зв’язку. – Намагайтесь зберігати спокій, будьте переконливими.
Донесіть до учнів думку про те, що щодня, не зважаючи на хочу/не хочу, можу/не можу, ми всі маємо виконати декілька задач: соціальну, фізичну і когнітивну. Ми повинні підтримувати спілкування з родичами та знайомими, задати хоч одне питання «як ти там?», бо єдність та підтримка важливі для всіх. Нам потрібен рух, особливо у стресі – це стабілізує, приводить до тями і надає сил для подальших дій. Хоча б три присідання або ходьба колами, будь-який активний і хоча б відносно інтенсивний рух.
А ще нам потрібні наш мозок і здатність вчитись, запам’ятовувати і аналізувати. Тож вкрай важливо задіяти цю функцію. Щодня хоча б щось одне вивчити і запам’ятати: іноземне слово, інструкцію з надання медичної допомоги чи іншу корисну інформацію. Важливо не просто подивитись, а саме вивчити! Порадьте дітям поспати, відпочити, але не дозволяйте лежати весь день в куточку, дивлячись у стінку чи у телефон. Настоюйте на тому, що дитина повинна зробить хоча б одну маленьку дію! Намагайтесь жартувати з учнями, посміхатись до них, викликати посмішку у відповідь. Гумор має терапевтичну дію. В нагоді стануть смішні історії, питання на кмітливість. Дотримання цих простих правил та порад допоможе зберегти нормальний емоційний стан наших дітей. А академічні знання ми обов’язково надолужимо після стабілізації ситуації.
Поради для дорослих,
як допомогти дитині навчитися стійкості у воєнний період
Для цього дорослим потрібно:
-
Говорити з дітьми. Чесно, просто і впевнено відповідати на запитання, які виникають у дітей. Уважно вислуховувати їхню думку. Допомагати проговорювати та називати почуття й емоції. Не залишати дітям місця для сумнівів (наприклад, “я завжди буду про тебе піклуватися”).
-
Створити емоційно безпечний простір для дитини. Проводити з нею час, гратися, читати, бути в полі зору дитини.
-
Обмежити кількість часу, що проводиться за переглядом новин.
-
Пам’ятати, що стрес від війни посилює щоденні побутові стреси. Дитина може демонструвати нетипові для неї реакції на звичайні події (наприклад, невдало складений тест із навчальної дисципліни, помилки тощо). Дорослий повинен заспокоїти й дати впевненість, що в будь-якому випадку її розуміють і підтримують.
-
Дотримуватися розпорядку дня, причому бажано, аби він був якомога схожішім на довоєнний. Це дасть змогу мінімізувати стрес.
-
Подбати про себе. Це дасть змогу відновити власний ресурс, щоби й надалі піклуватися про дитину.
-
Повторювати дітям, що з ними все буде добре. З іншого боку, проговорити деталі плану евакуації, якщо обставини зміняться. Також варто пояснити, що кожен нині виконує свою роботу для перемоги та розбудови стабільного майбутнього: дорослі – працюють (військові, тероборона, волонтери та ін.), діти – навчаються, і це їхня, не менш важлива робота.
-
Відслідковуйте незвичайну поведінку дитини з метою не пропустити ознаки тривожності чи страху, які вона не може передати словами.
-
Долучайте дитину до допомоги, принаймні, у побутових справах, що вона може виконувати, відповідно до свого віку. Так вона почуватиметься впевненіше.
-
Говорити з дитиною про майбутнє, мріяти та будувати плани. Їй потрібна впевненість, що погані часи обов’язково закінчаться.
Поради вчителю: як адаптувати першокласників до навчання в НУШ
Початок навчання у школі – стрес для дитини, один з найбільш відповідальних моментів у житті. А заклад освіти – новий величезний світ, до якого треба звикнути. Звикнути до школи не так просто, адже мова йде не лише про новий режим, обов’язки та плани, а й про розширення меж спілкування, нові стосунки, неочікувані життєві ситуації, незвичні емоції. Статистика говорить, що тільки 50% дітей встигають адаптуватися до нових умов протягом півроку. Тому адаптації першокласників в умовах НУШ приділяється окрема увага.
Загалом проблеми, які можуть виникнути під час адаптації першокласників до школи можна умовно поділити на три групи:
-
психологічну – звикання до нових вимог;
-
біологічну – звикання до нового режиму;
-
соціальну – входження до учнівського колективу.
Що ж має зробити вчитель для того, що адаптаційний період першокласників НУШ пройшов успішно?
-
Перш за все – дбати про інтереси дитини, сприймати її як рівноправного партнера.
-
Створити сприятливий психологічний клімат у класі.
-
Створювати атмосферу успіху.
-
Допомогти дитині усвідомити себе як особистість, розвивати адекватну самооцінку.
-
Розвивати мотивацію учня.
-
Розвивати важливі психологічні якості: ініціативність, працездатність, самодисципліну, відповідальність, вміння розподіляти свій час.
-
За необхідності проводити корекційну роботу (звісно, спільно зі психологом).
-
Забезпечити простір для виявлення здібностей дитини: художніх, творчих, інтелектуальних, спортивних тощо.
-
Здійснення психологічної підтримки, особливо у випадку вираженої дезадаптації.
-
Забезпечення індивідуального підходу до дитини.
Також учителям НУШ рекомендують акцентувати увагу на успіхах дитини, ніколи не вдаватися до групової критики, порівнювати результати роботи тільки з попередніми роботами учня, використовувати наочність та ігрові методи навчання. І головне – завжди проводити заняття з позитивними емоціями.
Звісно, велику роль у тому, як швидко дитина звикне до школи, відіграють і батьки. Втім, вони далеко не завжди точно знають, як варто діяти. У такому разі вчителю варто з самого початку, ще на перших зборах, звернути увагу батьків на проблеми, які можуть виникнути у майбутньому. Також додатково варто розробити пам’ятку, до якої батьки можуть звертатися у складних ситуаціях.;
-
Пояснити дитині, для чого вона має ходити у школу, розповідати про неї.
-
Встановити режим дня.
-
Розказати дитині, що вона завжди може звернутися до вчителя з запитанням.
-
Пояснити, що у школі існують правила, яким варто слідувати.
-
Сформувати правильну самооцінку.
-
Розвивати комунікабельність.
-
Розвивати та підтримувати бажання вчитися.
-
Слухати дитину, давати поради.
-
Взаємодіяти зі вчителем та психологом.
ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ НУШ.
Шановні батьки, ваша дитина вперше переступить поріг нового навчального закладу – школи, де на неї чекатимуть цікаві уроки, веселі перерви, змістовне дозвілля, гарні друзі та перша вчителька. Щоб навчання першокласника було цікавим, результативним, приносило користь дитині і радість батькам, ми пропонуємо вам низку порад.
Як підтримати підлітка під час війни: поради від психологів ЮНІСЕФ
Отже, під час війни та непростих життєвих ситуацій, які вона провокує, по відношенню до підлітків психологи радять:
Говорити і слухати. А головне чути те, що дитина розповідає: про свої думки, почуття, сприйняття ситуації. Варто пояснити підлітку все, що відбувається, враховуючи його вік і знання.
– Дозволити емоціям бути. Психологи радять не приховувати від підлітка свої справжні почуття, бо він все одно здогадається про них і буде відчувати себе обманутим. Тож переживати і плакати перед дитиною старшого віку – абсолютно це нормально. Проте не варто робити це дуже часто, бо така поведінка може спровокувати депресію: як у вас, так і у дитини. Варто дозволити емоціям вийти, а потім спробувати налагодити рутинне життя.
– Планувати майбутнє. Не бійтеся разом мріяти та планувати, що будете робити після війни. Такі роздуми та розмови надихають і стабілізують, а також додають впевненості у майбутньому.
– Обійматися. Тактильний контакт дуже важливий в умовах невизначеності і стресу, тож частіше обіймайте свою дитину і говоріть їй, що все буде добре.
– Дивитися разом улюблені фільми. Психологи радять обирати життєствердні фільми, які здатні подарувати відчуття надії. Дивіться разом, обійнявшись, а потім обговорюйте побачене. Нагадуйте дитині, що після війни обов’язково знову буде нормальне життя.
– Хвалити за досягнення дитини. Зараз для вашого підлітка життєво важливо, щоб його (чи її) хвалили за найменшу дрібничку. Так ви вселяєте підлітку віру у свої сили та демонструєте свою підтримку
– Заохочувати спілкуватися з однолітками. Через стрес підліток може стати закритим і не бажати спілкуватися з однолітками. Та це шкідливо для її психіки і розвитку. Для більшості підлітків спілкування з друзями є дуже важливим. Тож варто усіляко сприяти цьому і використовувати будь-який шанс на спілкування дитини з друзями. Оптимально, щоб це було спілкування офлайн, але якщо немає такої можливості, онлайн-спілкування теж буде корисним, не варто йому перешкоджати.
– Долучати підлітків до допомоги іншим. Це дуже важливо, щоб дитина відчула свою соціальну значимість. Але робити це треба за умов максимальної безпеки для неї. Можна долучатися до допомоги разом з підлітком, так він відчує вашу підтримку і турботу.
– Будьте уважними до змін у поведінці дитини. Одразу звертайтеся до психолога (у сьогоднішніх умовах підійде і онлайн-консультація), якщо побачите у дитини ознаки ступору, апатії, депресії чи посттравматичного розладу.
Кабінет Практичного психолога
Турбота про емоційний та моральний стан дітей!!!
Як підтримати підлітка під час війни: поради від психологів ЮНІСЕФ
Отже, під час війни та непростих життєвих ситуацій, які вона провокує, по відношенню до підлітків психологи радять:
Говорити і слухати. А головне чути те, що дитина розповідає: про свої думки, почуття, сприйняття ситуації. Варто пояснити підлітку все, що відбувається, враховуючи його вік і знання.
– Дозволити емоціям бути. Психологи радять не приховувати від підлітка свої справжні почуття, бо він все одно здогадається про них і буде відчувати себе обманутим. Тож переживати і плакати перед дитиною старшого віку – абсолютно це нормально. Проте не варто робити це дуже часто, бо така поведінка може спровокувати депресію: як у вас, так і у дитини. Варто дозволити емоціям вийти, а потім спробувати налагодити рутинне життя.
– Планувати майбутнє. Не бійтеся разом мріяти та планувати, що будете робити після війни. Такі роздуми та розмови надихають і стабілізують, а також додають впевненості у майбутньому.
– Обійматися. Тактильний контакт дуже важливий в умовах невизначеності і стресу, тож частіше обіймайте свою дитину і говоріть їй, що все буде добре.
– Дивитися разом улюблені фільми. Психологи радять обирати життєствердні фільми, які здатні подарувати відчуття надії. Дивіться разом, обійнявшись, а потім обговорюйте побачене. Нагадуйте дитині, що після війни обов’язково знову буде нормальне життя.
– Читати вголос. Це заняття дає відчуття захищеності та спокою. Тільки не читайте тривожні новини, краще читайте книжку з цікавим, а головне “мирним” сюжетом.
– Хвалити за досягнення дитини. Зараз для вашого підлітка життєво важливо, щоб його (чи її) хвалили за найменшу дрібничку. Так ви вселяєте підлітку віру у свої сили та демонструєте свою підтримку
– Заохочувати спілкуватися з однолітками. Через стрес дитина може стати закритою і не бажати спілкуватися з однолітками. Та це шкідливо для її психіки і розвитку. Для більшості підлітків спілкування з друзями є дуже важливим. Тож варто усіляко сприяти цьому і використовувати будь-який шанс на спілкування дитини з друзями. Оптимально, щоб це було спілкування офлайн, але якщо немає такої можливості, онлайн-спілкування теж буде корисним, не варто йому перешкоджати.
– Долучати підлітків до допомоги іншим. Це дуже важливо, щоб дитина відчула свою соціальну значимість. Але робити це треба за умов максимальної безпеки для неї. Можна долучатися до допомоги разом з підлітком, так він відчує вашу підтримку і турботу.
– Будьте уважними до змін у поведінці дитини. Одразу звертайтеся до психолога (у сьогоднішніх умовах підійде і онлайн-консультація), якщо побачите у дитини ознаки ступору, апатії, депресії чи посттравматичного розладу.
ЯК ГОТУВАТИ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ
(Поради дітям)
- Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.
- Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.
- Навчися користуватися словниками й довідниками. З’ясуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.
- Якщо в тебе є комп’ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.
- Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначити, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.
- Між уроками роби перерви.
- Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам’ятати.
- Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацюй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів. (Ключові слова – найважливіші в кожному абзаці).
- Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, рівномірно розподіляючи навантаження.
- Готуючись до усних уроків, використовуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам’ятати матеріал.
- Складай план усної відповіді.
- Перевіряй себе
УМІЙ ВОЛОДІТИ СОБОЮ
(Поради дітям)
- Пам’ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм – постійна зайнятість.
- Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.
- Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.
- Пам’ятай: кожна людина – така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.
- Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникай зазнайства і дозування.
- Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм – джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам’ятай, що «рана заживає поступово». Не через дрібниці.
- Будь-яка справа починається з першого кроку!
- Пам’ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.
- Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях СВОЄЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.
- Будь толерантною особистістю.
Що треба знати про дезадаптацію учнів
(Поради батькам)
АДАПТАЦІЯ – існування організму в мінливих умовах.
СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ передбачає:
1)Адекватне сприйняття оточуючого світу.
2) Адекватну систему відносин і спілкування з оточуючими.
3) Здатність до праці, навчання відпочинку.
4) Здатність до самообслуговування, самоорганізацію.
5) Адаптивність поведінки в результаті очікувань інших.
ШКІЛЬНА ДЕЗАДАПТАЦІЯ – з цим поняттям пов’язують відхилення у навчальній діяльності, утруднення у навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку.
Звідси результат об’єктивних утруднень, небажання відвідувати школу. Цілком природньо, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають. Дитина потрапляє в нову соціальну групу. Ситуація нового, невідомого для неї є в деякій мірі тривожною. Дитина переживає емоційний дискомфорт, перш за все через невизначеність щодо вимог вчителів, про умови навчання, цінностей поведінки в колективі. Такий стан можна назвати станом внутрішньої напруги, настороженості, слабкої здатності у вирішенні інтелектуальних питань. Неможливо говорити про адекватне сприйняття дитиною оточуючого світу, через призму власної тривоги. Все це ускладнює весь освітній процес, продуктивність праці на уроці стає проблемною. Навіть потенційний відмінник може стати відстаючим в умовах дезадаптації. І не має значення яким чином розпочався навчальний рік в школі, процес адаптації все одно йде. Питання в тому, скільки часу, і на скільки ефективно. Суть адаптаційного періоду в школі полягає в тому, щоб створити неминучий процес адаптації більш інтенсивнішим. Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я дитини. Саме уцьому є суть адаптаційного періоду в школі.
ДЕЗАДАПТОВАНІСТЬ. ПРИЧИНИ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ.
ДЕЗАДАПТОВАНІСТЬ – не процес, а стан, що виникає від незадоволення основних потреб у результаті використання неадекватних способів поведінки.
Дезадаптованість здобувачів освіти приводить до неадекватної, погано контрольованої поведінки, конфліктних стосунків, проблеми у навчальній діяльності.
Причини шкільної дезадаптації різні: низький рівень розвитку загально-розумових здібностей, високий ступінь емоційної нестійкості, не сформованість мотиваційної сфери, високий рівень домагань на тлі низьких можливостей, характерологічні особливості, незрілість психіки, особливості сімейного виховання, стиль керівництва педагогів. При цьому виникає загроза появи неврозів, психопатій.
Шкільна дезадаптація є симптомом ускладнень або неможливості подальшого розвитку здобувачів освіти в умовах, що склалися. Саме тому велика увага приділяється здобувачам освіти 5-х класів, що зіштовхуються з проблемами адаптації і потребують участі компетентних дорослих у безболісному проходженні саме адаптаційного періоду, якого неможливо уникнути, саме за умов, що слалися при переході з початкової ланки, у якій діти навчались чотири роки , у середню з новими більш дорослими вимогами і правилами навчання.
Для ефективності адаптаційного періоду і уникнення дезадаптації здобувачів освіти 5-х класів необхідно враховувати особливості підліткового віку. Підлітковий вік деякі науковці називають біологічним дозріванням і соціальною затримкою. Молодшим шкільним віком закінчується епоха дитинства (10-11років). Починається з перебудови всього організму – дія статевих гормонів. Ця перебудова не співпадає з соціальним дозріванням. Криза переміщається на кінець підліткового віку при переході до юнацького. У підлітків виникають нові фізіологічні відчуття. Частіше всього ми спостерігаємо у підлітковому віці авторитарний стиль спілкування в системі Дорослий-Підліток. Біологічні фактори мають великий вплив на психологічний розвиток підлітка. Змінюється збудливість нервових процесів, в наслідок цього виникають неадекватні реакції. Значно збільшується кількість немотивованих, грубих афективних вчинків, дівчатка можуть змінюватися в емоційному плані – вони стають більш плаксиві. Формується статевий потяг. В соціальному відношення підліток починає активно входити в світ дорослих. З’являються авторитетні дорослі, змінюється оцінка особистості. Дорослі часто з запізненням фіксують нові зміни, збільшується кількість негативних оцінок. В мотивах спілкування переважає потреба отримати підтримку зі сторони дорослого. Основні потреби пов’язані з успішністю у школі. Але в той же час часто трапляється погіршення результатів навчання. В зв’язку з цим змінюються відношення з батьками.
Криза підліткового віку. Підлітковий вік часто називають “критичним”.
Якщо дорослі чуйно ставляться до підлітків, знають, розуміють і враховують їхні вікові особливості, то можливий так званий безкризовий розвиток дитини, тобто криза проходитиме у згладженій, не агресивній формі.
Негативна фаза характеризується почуттям тривоги, занепокоєності, роздратованістю, диспропорцією у психічному та фізичному розвитку, агресивністю і т.д. Це період внутрішнього метушіння, суперечливих почуттів, абстрактного бунту, меланхолії та зниженої працездатності.
Позитивна фаза наступає поступово. Її прояв можна побачити у почутті єдності з природою, в умінні по-новому сприймати мистецтво. З’являється новий світ цінностей, по-треба в інтимно-особистісному спілкуванні, коханні, мріях.
Чинники, що впливають на успішність адаптації шестирічок до школи:
- функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.
- вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.
- стан здоров’я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.
- рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;
- особливості життя дитини в сім’ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім’ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім’ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;
- психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);
- раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров’я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;
- відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.
Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:
- Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.
- Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.
- Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.
- Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.
Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально — психологічну ситуацію.
Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв’язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.
Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв’язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.
Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров’я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв’язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв’язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався
Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:
- Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі «вчитель – учень», » учень – учень». Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.
- Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.
- Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.
- Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого «Я», яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.
- Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.
- Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.
- Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.
- Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.
- Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.
- Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.
- Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.
- Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки «не люди для мене, а я для людей».
Безпека дитини в суспільстві
Останні дослідження показують, що діти часто беруть участь у залякуванні як злочинці або як потерпілі. Ніхто не застрахований: дитина будь-якої національності, статі та соціально-економічного положення. Що ми, як батьки, можемо зробити, щоб допомогти нашим дітям?
1. Слухайте вашу дитину щодня та розмовляйте з нею. Батьки часто останніми взнають, що їх дитина була причетна до знущань. Затратьте кілька хвилин щодня на прості питання про те, як та з ким вона проводить час у школі і по сусідству, що вона робить на перервах або що відбувається по дорозі до школи та зі школи. При розмові з дитиною спостерігайте за її станом та бажанням продовжувати розмову.
2. Частіше відвідуйте дитину у школі. Більшість знущань відбувається, коли дорослих немає поруч. Школи не мають ресурсів і потребують допомоги батьків.
3. Будьте хорошим прикладом доброти і лідерства. Ваші діти дізнаються багато нового про відносини, спостерігаючи за вами. Коли ви сердитесь на офіціанта, на продавця, на водіїв на дорозі або навіть на свою дитину, ви самі прекрасно моделюєте те, з чим хочете боротися. Кожного разу, коли ви говорите з іншою особою образливим тоном, ви вчите дитину знущанню.
4. Більшість дітей не говорять нікому (особливо дорослим), що вони знущаються або знущаються над ними. Тому дуже важливо для батьків і вчителів навчитися розпізнавати можливі ознаки жертв, такі, як часті втрати особистих речей, скарги на головні болі або болі в животі, уникання шкільних заходів. Якщо ви підозрюєте, що дитина піддається знущанню, поговоріть з учителем або знайдіть спосіб оцінити його взаємодію з однолітками, щоб перевірити ваші підозри. Обговоріть ситуацію безпосередньо з дитиною.
5. Розвивайте здорову звичку боротьби з хуліганством. Допоможіть своїй дитині, зосередитися на тому, як її дії можуть образити інших (наприклад, “Як би ти себе почував у такій ситуації?”). Така стратегія може посилити співчуття до інших. Важливо вчити своїх дітей робити добро, співпереживати, чесно грати. Це запорука для хороших відносин з однолітками.
6. Створіть у сім’ї нетерпимість до залякування. Ваші діти повинні почути від Вас, що це не нормально та не допустимо для них – залякувати або стояти осторонь і просто спостерігати. Переконайтеся, що ваші діти знають, що якщо вони знущалися фізично чи словесно (у школі, на вулиці, у вашому районі, або в Інтернеті), то важливо розповісти вам, і що ви їм допоможете. Допоможіть своїм дітям знайти інші способи встановити свій статус, і лідерство в школі.
7. Навчіть дитину, як вести себе в якості свідка. Діти, які стають свідками знущань, почуваються безпорадними і рідко втручаються. Проте, діти можуть мати потужний позитивний вплив на ситуацію. Вони можуть також допомагати один одному, шляхом надання підтримки жертвам, не звертаючи увагу на хулігана.
8. Навчіть свою дитину протистояти кіберзалякуванню. Діти часто не розуміють, що кіберзалякування включає в себе відправлення грубих, вульгарних або загрозливих повідомлень, або зображень; публікація цінної, конфіденційної інформації про іншу людину, щоб ця людина виглядала погано; навмисне виключення когось з Інтернет-групи. Ці дії є настільки ж небезпечними, як фізичне насильство, і не повинні допускатися. Відомо з досліджень, що чим більше часу підлітки проводить в Інтернеті, тим більш ймовірно, вони будуть жертвами – встановіть ліміт часу роботи в мережі.
Поради щодо встановлення довіри між підлітком і вчителем в кризовий для них час
1. Уважно вислуховуйте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте. Не показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.
2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3. Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.
4. Впевнено опікуйтесь підлітком. Саме це допоможе йому у власні сили
5. Використовуйте слова, речення, які сприятимуть встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.
8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.
https://satanivska-gromada.gov.ua/poradi-psihologa-na-dopomogu-uchitelju-09-53-05-11-11-2016/
Жорстоке ставлення шкодить розвитку дитини
Жорстоке поводження з дітьми або насильство в будь-якій формі може завдати серйозної шкоди розвитку дитини, яка має довгострокові наслідки. Ці наслідки важливо розуміти, щоб запобігати, виявляти і викорінювати жорстоке поводження з дітьми в будь-яких формах.
Наскільки це важливо?
Жорстоке поводження з дітьми полягає в образливих або недбалих діях, що здійснюються дорослими щодо дитини.
Можна виділити такі типи жорстокого поводження з дітьми.
1. Фізичне насильство – будь-яке навмисне застосування до дитини фізичної сили, що загрожує її здоров’ю, розвитку або самоповазі. Фізичне насильство може приймати різні форми: від легких (коли дитину штовхають) до важких (коли її душать або б’ють).
2. Сексуальне насильство над дітьми – будь-які дії або спроби здійснення статевого акту. Сюди відноситься як прямий сексуальний контакт, так і безконтактна взаємодія з дитиною.
3. Відсутність турботи – поведінка батьків, при якій вони не задовольняють основні потреби дитини (наприклад, фізичні, емоційні, потреби в медичній допомозі, освіті тощо), не надають їй нормального харчування або умов проживання, не забезпечують їй необхідний рівень гігієни та безпеки.
4. Емоційна жорстокість – поведінка, яка призводить або може призвести до несприятливих наслідків для емоційного здоров’я і розвитку дитини. Емоційна жорстокість може виявлятися в різних формах, таких як ігнорування, залякування, ізоляція, експлуатація тощо.
Жорстоке поводження з дітьми в будь-якій формі завдає довгострокову шкоду здоров’ю та розвитку дітей.
Що можна зробити?
Великий внесок у боротьбу з жорстоким поводженням з дітьми можуть внести вихователі, вчителі, шкільні психологи та інші фахівці, що працюють з дітьми. Вони повинні звертати особливу увагу на дітей, які мають фізичні травми або психічні порушення. Вчителі та вихователі повинні знати, у яких сім’ях ростуть діти, з якими вони мають справу, щоб забезпечити їм потреби в безпеці та захисті незалежно від сімейних умов.
Якщо вчитель хоче надати допомогу дитині, яка зазнала жорстокого поводження, він повинен вдатися до таких дій:
- визначити, хто або що є причиною проблеми;
- встановити контакт з сім’єю;
- поставити конкретні цілі у співпраці з сім’єю;
- обережно контролювати ситуацію і вносити корективи в план по мірі необхідності;
- забезпечувати потреби дітей;
- співпрацювати з іншими вчителями, які працюють з дитиною.
Все це повинні знати батьки.
https://childdevelop.com.ua/articles/conflict/8884/ь
Що робити, щоб дитина полюбила ходити до школи
Більшість учнів початкових класів скаржаться на те, що їм не подобається в школі. У таких ситуаціях батьки повинні визначити, з чим це пов’язано. Дитині може бути просто нудно або вона може відчувати стрес. Розглянемо кілька способів, як допомогти дітям полюбити школу.
Основні причини, чому дитина може не любити школу
Найпоширенішими причинами, чому дитина не любить ходити в школу, є такі:
- дитині можуть не подобатися уроки;
- дитині може бути нудно;
- навчальний матеріал може бути занадто складним для дитини;
- у дитини можуть виникати проблеми з однокласниками або їй може бути важко завести друзів;
- дитина може піддаватися буллінгу в школі, і від цього вона може бути налякана. Це найпоширеніша причина, через яку діти не люблять ходити в школу;
- у дитини може бути погана успішність в школі, і від цього вона може ніяковіти перед однокласниками;
- порівняння з однокласниками можуть змусити дитину відчувати себе неповноцінною;
- дитина може відчувати себе виснаженою через тиск вчителів і школи;
- дитині може не подобатися те, як до неї ставляться вчителі або однокласники.
Потрібно зрозуміти, що наведені вище причини свідчать про те, що дитина ненавидить не школу, а обставини, з якими вона там стикається.
Як допомогти дитині полюбити школу
- Визначте джерело проблеми
- Запобігайте булінгу в школі
- Допоможіть дитині завести друзів в школі
- Постарайтеся зробити навчання легким і зрозумілим для дитини
- Зробіть навчальний процес веселішим
- Винагороджуйте дитину, якщо вона не пропускає школу
https://childdevelop.com.ua/articles/school/8355/