Найтонші джерельця, з яких наповнюється ріка єдності навчання й виховання – це бажання дитини вчитися. Але як же відкривати оті джерельця, як зробити, щоб вони не замулилися? Чим попередити тривожне явище, з яким, на жаль, часто доводиться стикатися педагогам, ім’я якому – байдужість?

На ці та інші питання намагалися віднайти відповіді вихователі, які зібралися на планове педагогічне віче. У спільній творчій діяльності, в обговореннях та виконанні вправ дійшли висновку, що відповідальне ставлення до навчання формується через педагогіку партнерства й напряму залежить від мотивації, головним джерелом якої є успіх дитини.  Педагоги через практичні вправи  створювали ситуації успіху, малювали модель успішної дитини, шукали причини байдужості та шляхи її подолання. 

“У нас не повинно бути нещасливих учнів, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися” (В.Сухомлинський).

“Дати дітям радіть успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання” (В.Сухомлинський).